Доклад к III Международной научно-практической конференции «ЖИВОТНЫЕ-КОМПАНЬОНЫ В СОВРЕМЕННОМ ОБЩЕСТВЕ: ПРОБЛЕМЫ СОДЕРЖАНИЯ И ОБРАЩЕНИЕ»
Панько М.Ф., Бойко Г.В., Григор’єва Г.С.
Національний університет біоресурсів і природокористування України
Серцева недостатність - це стан організму, при якому серце не здатне забезпечувати нормальний кровообіг. У свою чергу це призводить до погіршення кровопостачання органів, застійних явищ, які в результаті призводять до патологічних змін в міокарді. Таким чином, погіршення роботи серця веде до порушення роботи серцевого м'яза. Найчастіше це спостерігається у старих і великих собак. Гострі інфекційні захворювання, травми, крововтрати, тяжкі фізичні навантаження призводять до розвитку серцевої недостатності у собак.
Серцева недостатність у собак може швидко перерости в хронічну. При цьому терапія повинна бути спрямована на усунення або мінімізацію клінічних симптомів у собак, захист судин, серця, нирок, головного мозку, поліпшення якості життя, збільшення тривалості життя собаки.
Експериментальна частина роботи виконувалася на базі клініки ветеринарної медицини комунального господарства «Притулок для тварин» на собаках різних порід віком від 2 до 8 років. В експерименті знаходилося 15 тварин: 5 – клінічно здорових (контроль) та 10 з хронічною патологією серця, котрі поступали в клініку для надання допомоги, власники котрих в більшості випадків були мешканцями м. Києва, та безпритульні тварин, які поступали в притулок для утримання.
Дослідні групи тварин формували за принципом аналогів (враховували стать, вік, масу, породу, стан перебігу патологічного процесу). Хворих тварин з ознаками хронічної серцевої недостатності було розділено на дві групи по 5 тварин в кожній. Хворим тваринам усіх груп призначали дігоксин та ко-карбоксилазу. Додатково тваринам першої дослідної групи призначали еналапріл та фуросемід; другої – карведілол та урегіт. Ко-карбоксилазу вводили внутрішньом’язево, інші препарати у формі таблеток задавали всередину у рекомендованих дозах.
При визначенні динаміки захворюваності собак на хронічну серцеву недостатність за результатами аналізу журналів звітності у клініці ветеринарної медицини було встановлено, що у період 2009-2012 рр. серцева недостатність проявлялася у 10,8-12,7 % обстежених тварин, при цьому більше ніж у половині випадків ставили діагноз хронічна серцева недостатність (5,3 -8,1 % обстежених тварин). Хвороба не мала сезонної динаміки.
Розвиток серцевої недостатності супроводжується загальним пригніченням і втратою апетиту, появою набряків у дистальних ділянках тазових кінцівок, в ділянці живота, підгрудка та міжщелепового простору, що є наслідком застійних явищ. Застій крові і порушення гемодинаміки призводить, в свою чергу, до розвитку гіпоксії, тому у хворих тварин відмічали анемію або синюшність слизових оболонок.
Клінічні показники температури знаходилися в межах фізіологічних параметрів для тварин даного виду, однак, частота пульсу та дихання були збільшені порівняно з контролем, що є наслідком ослаблення роботи серця та набряку перикарда. Із збільшенням частоти пульс ставав менш наповненим.
Спільною ознакою для собак, у яких діагностували серцеву недостатність наявність задухи і хрипів у тварин, яка особливо проявлялася після фізичного навантаження або при грайливо-збудженому стані. При цьому собаки важко дихали і у них відмічали періодичні напади кашлю з відхаркуванням піни світло-червоного кольору.
Лікування тварин за обома схемами давало виражений терапевтичний ефект. Через 15 діб з початку лікування до завершення дослідного періоду загальний стан тварин обох дослідних груп нормалізувався, зникали явища пригнічення, тварини з апетитом поїдали корм. Набряки починали зменшуватися з 5-6 доби лікування і зникали до кінця лікувального періоду. У 2 собак другої дослідної групи набряки зникали на 12 добу, а у 3 інших - на 13, в той час як у першій групі у однієї тварини набряки повністю зникали на 13 добу, а у решти – на 15 добу після початку лікування. Це свідчить про те, що застосування додатково до основних лікарських засобів (діоксин та ко-карбоксилаза) карведілолу та урегіту проявляє більш виражений терапевтичний ефект при лікуванні хронічної серцевої недостатності у собак, ніж використання фуросеміду та еналапрілу.
Гематологічні показники за розвитку хронічної серцевої недостатності собак не зазнавали суттєвих змін. У хворих тварин дещо знижувалися кількісні показники червоної крові при незначному лейкоцитозі. Також відмічали незначний моноцитоз на фоні лейкоцитопенії. Вказані явища зникали до кінця курсу лікування і у тварин дослідних груп були практично такими ж, як у тварин контрольної групи.
Зміни біохімічних показників були характерними для хронічної серцевої недостатності. В першу чергу – це підвищення активності АсАТ за незначних відхилень активності АлАТ, тобто різке збільшення коефіцієнту Де Рітіса, що є свідченням ураження серця. При цьому підвищувалася і активність лужної фосфатази, що у комплексі є додатковим підтвердженням змін з боку серцевого м’язу. Незначне збільшення рівнів загального білірубіну, сечовини, глюкози вказують на початкову стадію розвитку патології печінки із порушенням її видільної та синтетичної функції внаслідок застійних явищ у малому колі кровообігу, що в подальшому може призвести до застою і у великому колі та розвитку асциту.
Після наданого лікування за двома випробовуваними схемами із використанням різних лікарських препаратів у тварин обох дослідних груп наставало одужання. Проте слід зазначити, що термін одужання тварин, яким разом із дігоксином і кокарбоксилазою в комплексній терапії хронічної серцевої недостатності застосовували карведілол та урегіт, був на 2-3 доби меншим, ніж у тих, яким застосовували еналапріл та фуросемід. Це на нашу думку пов’язано із механізмами дії препаратів. В той час як еналаприл діє переважно на судини, карведілол проявляє безпосередній вплив на серцевий м’яз та посилює дію серцевого глікозиду – дігоксину. Обгрунтуванням доцільності вибору випробуваних лікарських засобів у відповідних лікарських формах з точки зору клінічної фармації є зручність їх застосування самими власниками тварин при амбулаторному лікуванні собак із хронічною серцевою недостатністю.
