Дахно Ю.І., аспірантка; Науковий керівник д. вет. наук, професор Сорока Н.М. - Національний університет біоресурсів і природокористування України, juliadakhno@gmail.com
Дирофіляріоз, від лат. («diro, filum» — «злая нить») – широко розповсюджене зоонозне захворювання м’ясоїдних тварин, збудниками якого є нематоди, що належать до підряду Filariata, родини Onchocercidae, роду Dirofilaria. У природі існує біля 26 видів дирофілярій, проте, у собак і котів, на території більшості країн світу, частіше виявляли два види збудників: Dirofilariа repens – локалізується в підшкірній клітковині і викликає ураження шкіри та Dirofilaria immitis – паразитує в правому шлуночку серця та легеневих артеріях і супроводжується у тварин розладом серцево-судинної діяльності [1]. Личинки – мікродирофілярії циркулюють в крові тварин.
За літературними даними збудник D. Immitis відомий в Америці понад 160 років (1847). Дж. Лейді у 1856 р. описав перший випадок серцевого дирофіляріозу у собаки виявлений на території Південної Америки [2]. Наступний опис датується 1875 роком. Перший випадок захворювання людини на дирофіляріоз належить до 1887 р., а перший випадок захворювання у кота – до 1921 р.
В наші дні захворювання набуло значного поширення в американських, африканських і азіатських країнах, а також на території Греції, Іспанії, Франції, Португалії, Німеччини, Великої Британії та країн СНД [3].
Починаючи з 90-х років ХХ століття на території України простежується тенденція зростання випадків дирофіляріозу у собак та людей. Поширенню захворювання сприяють: збільшення кількості собак у помешканнях людей та бродячих, безпритульних тварин; значна міграція людей разом з тваринами, а також адаптація дирофілярій до різних проміжних хазяїв [4,5].
Дефінітивними хазяями гельмінтів є більше 30 видів тварин (собака, домашня і дика кішка, лисиця, вовк, койот, дінго, ведмідь, панда, бобер, єнот, тхір, носуха, видра і ряд інших ссавців). Сприйнятливі також коні, каліфорнійські морські леви, тюлені, примати та люди. Проте, цю групу ссавців відносять до абортивних хазяїв, в їх організмі гельмінти не досягають статевозрілої стадії.
Проміжними хазяями на території України є комарі, родів Aedes, Culex, Anopheles.
Цикл розвитку
Самки дирофілярій живородні, продукують у кров личинок, які максимально концентруються в периферійній крові у D. immitis ввечері, а у D. repens – вночі, в період активності комарів. Личинки, які потрапили з кров'ю в організм комара, заносяться в мальпігієві судини, де через 10-15 діб розвиваються до інвазійних, а потім мігрують в голову комара і концентруються в ротовому апараті. При живленні комарів мікродирофілярії потрапляють у кров тварин і мігрують у місця локалізації, а саме: D. immitis до легеневої артерії та серце, а D. repens – у підшкірну клітковину. Статевої зрілості D. immitis досягають через 8-9, а D. repens – через 6-8 місяців. Тривалість життя дорослих паразитів в організмі тварин до 5-7 років.
Епізоотологія
На території України захворювання вперше зареєстровано у 1911 р. в Криму, а потім у центральних регіонах країни в 1988 р. В.Т. Міщишиним. В наші дні дирофіляріоз у собак реєструють в містах Київ, Одеса, Севастополь, Сімферополь, Харків, а також на території Київської, Чернігівської, Сумської, Полтавської, Харківської та інших областей України [4]. В центральних регіонах України ураженість собак досягає 45,16%, при інтенсивності інвазії – 122,3 екз./личинок в 1 см ³ крові. До дирофіляріозу сприйнятливі собаки всіх вікових груп. Собаки віком від 2 до 13 років уражені дирофіляріями приблизно однаково, тоді як тварини старше 12 років – уражаються частіше.
Ураженість собак дирофіляріями за результатами досліджень крові дещо відрізняється по сезонах року. Максимальні показники ураженості тварин гельмінтами реєструвалися влітку в червні (36,1%). На початку весни, у березні, показники знижувалися до 27,7%. Восени, у жовтні, ураженість тварин не перевищувала 23,9%, а в зимовий період (січень) – 7,9%. В залежності від породи та господарського призначення ураженість тварин теж була різною. Більш сприйнятливі до захворювання ротвейлери і середньоазіатська вівчарка їх ураженість досягала, відповідно, 34% та 32,6%, а у безпритульних – 32,4%.
За даними Центральної СЕС МОЗ України з 1975 по 2005 роки офіційно зареєстровано 434 випадки підшкірного дирофіляріозу в людей. На ураження очей припадало 40% всіх виявлених випадків, при цьому гельмінти частіше локалізувалися під шкірою повік (40% від числа випадків ураження очей), під кон’юнктивою (25%), в ділянці брів (у 15%), всередині орбіти ока (у 5%). За період з 1997-2008 рр. найбільше хворих людей було виявлено у м. Києві – 94 випадки, у Запорізькій області – 59, Чернігівській – 66, Одеській – 41, Херсонській – 54, Миколаївській – 46, Донецькій - 49, Полтавській – 37, Харківській області – 33 випадки та в АР Крим – 31 випадок [6].
Клінічні ознаки
Клінічні ознаки, які спричинювалися дорослими гельмінтами та їх личинками залежали головним чином від наявності паразитів в легеневих артеріях. Вони часто провокують легеневу гіпертензію, яка без лікування призводять до перевантаження серця. Дирофілярії провокують порушення току крові через розташування дорослих гельмінтів у правому передсерді, в цьому випадку розвивається гемоліз та гемоглобінурія, що призводить до розвитку синдрому “порожнистої вени”. Клінічно синдром “порожнистої вени” проявляється раптовою анорексією, загальним виснаженням, іноді кашлем. Часто розвивається асцит та жовтуха.
Симптоми захворювання, викликані паразитуванням D. repens менш виражені і при високій інтенсивності інвазії проявляються у формі папульозного дерматиту. Слід відмітити, що у 30% собак дирофіляіоз перебігає у латентній формі, в таких випадках клінічні ознаки не проявляються. У тварин виявляються зміни в морфологічних та біохімічних показниках крові.
Діагностика
Вирішальним у постановці зажиттєвого діагнозу є виявлення мікродирофілярій в крові м’ясоїдних тварин. Кров для лабораторних досліджень краще відбирати ввечері або вночі, оскільки максимальна кількість мікродирофілярій у крові собак, інвазованих D. immitis, виявляється ввечері, а при ураженні D. repens – вночі.
Для зажиттєвої діагностики дирофіляріозу дослідниками запропоновано велику кількість гемоларвоскопічних методів. Метод Knotta та різноманітні його модифікації досить часто використовуються на практиці при діагностиці дирофіляріозу (спосіб Дахно, 2003, спосіб Ястреба, 2004).
В багатьох країнах світу випускають комерційні набори реагентів для виявлення антигенів дирофілярій і серологічної діагностики дирофіляріозу в імуноферментному тесті (основні виробники – фірми IDEXX, Diasystems, SynbioticsCo, Uni-Tec, HESKACorporation).
Посмертно діагноз на дирофіляріоз встановлюють при проведенні патологоанатомічного розтину та виявленні гельмінтів в місцях їх локалізації.
Лікування
Для лікування собак за дирофіляріозу на сьогоднішній день існує два препарати схвалені FDA (організація по нагляду за якістю харчових продуктів та медикаментів у США). Обидва препарати є сполуками миш’яку: меларсомін дигідрохлорид (Immiticide® «Меріал») і тіацетарсамід натрію («Меріал»). Ці препарати призначають після виявлення мікродирофілярій у крові тварин. Лікування може бути призначене тільки після клінічного обстеження тварини і оцінки функціонування серця, легень, печінки, нирок. При виявленні функціональних порушень необхідно перш за все призначити лікування, спрямоване на нормалізацію серцевої діяльності.
Після використання меларсоміну дигідрохлориду і тіацетарсаміду у собак часто виявляється тромбоемболія та підвищення кров’яного тиску в легенях. Tіацетарсамід може спричинювати некроз шкіри, порушення функцій печінки та нирок. Тому, препарат протипоказаний тваринам з функціональними та органічними змінами нирок і печінки. Меларсомін дигідрохлорид є більш безпечним ніж тіацетарсамід, проте, і він може спричинити токсичну дію, яка проявляється блюванням, анорексією та неврологічними явищами [7].
При успішному використанні даних препаратів статевозрілі дирофілярії гинуть і мікрофіляріємія зникає приблизно через 4 місяці після лікування тварин.
Як ефективний мікрофіляріцидний препарат використовують абіктин у формі таблеток та порошку. Використання препарату в дозі 0,2 мг/кг по ДР проявляє 100% ефективність за дирофіляріозу собак .
Діронет у дозі 1 таблетка на 10 кг маси тіла є ефективним та має високу терапевтичну активність як засіб мікрофіляріцидної терапії .
Івермектин в дозі 0,1- 0,2 мг/кг по ДР при застосуванні всередину в суміші з пропіленгліколем знищує мікрофілярій упродовж 4-24 годин.
Брованол-плюс у дозі 1 г на 10 кг маси тіла тварини забезпечує 100% терапевтичну ефективність по відношенню до мікродирофілярій. Препарат не викликає побічної дії.
Бровермектин гранулят при згодовуванні собакам у дозі 1 г на 10 кг маси тіла, два рази на добу, упродовж трьох діб теж забезпечує 100% мікрофіляріцидну ефективність.
В окремих випадках проводять хірургічне видалення Dirofilaria immitis з правої половини серця та легеневої артерії (доступ через яремну вену). Операцію проводять під місцевою анестезією. Під контролем флюороскопії або ехокардіографії гнучкий аплікатурний пінцет вводять в легеневі артерії і видаляють дирофілярій. Маніпуляцію повторюють кілька разів до повного видалення гельмінтів. Через два тижні після операції рекомендують проводити обробку адультіцидами для знищення паразитів, які могли залишитися в місцях локалізації.
Лікування тварин, хворих на дирофіляріоз, є складним через небезпеку розвитку емболії судин. При макрофіляріцидній терапії слід враховувати те, що існує небезпека для життя тварини після початку її лікування. Загибель тварини під час лікування може наступити швидше, ніж без проведення лікування, оскільки застосування специфічних препаратів провокує активне надходження дирофілярій у кровоносне русло і, як наслідок – емболію судин. Таким чином, принципове значення має не лікування хворої тварини, а профілактика захворювання.
З метою попередження дирофіляріозу рекомендовано приділяти більше уваги стану здоров’я домашніх тварин, особливо завезених із-за кордону та своєчасно їх лікувати. В неблагополучних районах необхідно обробляти собак за 2-5 місяців до початку льоту комарів, а потім проводити обробку впродовж 5 діб, через кожні 48 діб, в період льоту комарів.
Як ефективний профілактичний засіб використовують селамектин ("Pfizer"), рекомендована доза 6 мг/кг маси тіла. В Америці і деяких інших країнах препарат відомий під назвою "Revolution", а в країнах Європи зареєстрований під назвою "Стронгхолд".
Для захисту тварин від кровосисних комах використовують інсектициди з групи синтетичних піретроїдів – перметрини та репеленти.
Список літератури:
- Василик Н.С. Морфофункціональні зміни та адаптаційно-компенсаторні реакції в організмі собак за дирофіляріозу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. вет. наук: спец. 16.00.02 «Патологія, онкологія та морфологія тварин»/ Н. С. Василик. – К., 2004. – 22 с.
- Labarthe N. Epidemiology of heartworm: what is happening in South America and Mexico/ N.Labarthe,J.Guerrero//Vet. Parasitol. – 2005. – Vol. 133(2-3). – Р. 149-156.
- Медведев А.Ю. Распространение дирофиляриоза собак в Краснодарском крае и разработка его диагностики иммуноферментной реакцией: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. вет. наук: спец. 03.00.19 «Паразитология»/ А.Ю. Медведев. – М., 2007. – 25 с.
- Дахно І. Філяріатози – проблема ветеринарної та гуманної медицини/ І. Дахно, Ю. Шеремет, Г. Дахно та ін.// Ветеринарна медицина України. – К., 2003. – № 2. – С. 19-20.
- Дахно І.С. Екологічні умови розвитку епізоотичного процесу при дирофіляріозі собак/ І.С. Дахно, Г.П. Дахно, Г.К. Семенов, Ю.І. Дахно// Вестник зоологии: матер. науч.-практ. конф. Украинского научного общества паразитологов, посвященной 100-летию со дня рождения академика НАН Украины О.П. Маркевича. –– К., 2005. – Вып. 19. – Ч. 1. – 2005. – С. 98-100.
- Поживіл А.І. Випадки захворювання собак на дирофіляріоз в Україні/ А.І.Поживіл, В.Т. Міщишин та ін.// Зб. матер. ІІІ наук.-практ. конф. (Київ, 8-9 жовтня 1998 р.). – К., 1998. – С. 114-116.
- Бодня К.І. Дирофіляріоз в Україні/ К.І. Бодня// Інфекційні хвороби. – К., 2006. – № 2. – С. 76-82.
