Доклад к III Международной научно-практической конференции «ЖИВОТНЫЕ-КОМПАНЬОНЫ В СОВРЕМЕННОМ ОБЩЕСТВЕ: ПРОБЛЕМЫ СОДЕРЖАНИЯ И ОБРАЩЕНИЕ»
Дорощук В.О., Солонін П.К., Тарнавський Д.В., Климчук В.В.
Національний університет біоресурсів і природокористування України,
кафедра хірургії ім. І.О.Поваженка. Україна.
Накладання лікарських речовин на раневу поверхню традиційно застосовувалось при лікуванні ран. З розвитком медицини змінювались і погляди на перебіг раневого процесу, з’являлися нові лікарські, вдосконалювались методи лікування.
Останнім часом набув широкого розвитку новий напрям у вдосконалені методів місцевого лікування – розробка носіїв лікарських речовин. Особливого значення набувають носії при лікуванні великих раневих поверхонь чи раневих процесів, що перебігають на фоні порушення мікроциркуляції в тканинах, так як відомі нам традиційні методи місцевого лікування недосконалі або ж досить дорогі. Актуальним залишається питання пошуку носіїв, що підвищують терапевтичну ефективність лікарських засобів при рановому процесі та полегшують проведення власне маніпуляцій.
Матеріали та методи
Мета досліджень – порівняти ефективність таких мазевих препаратів як Левомеколь (виробництва «Борщагівський ХФЗ») і 10% метилурацилову-КМП мазь (виробництва «Київмедпрепарат») при безпосередньому нанесенні на рану та при нанесенні під вощений папір, який виконує роль бар’єру для лікарського засобу.
Дослідження ефективності комплексного застосування даних препаратів проводилися на 30 собаках із хірургічною патологією (гнійні запальні процеси м’яких тканин) різної етіології та локалізації, що надходили на лікування до клінік ветеринарної медицини м. Києва.
Було сформовано дві групи тварин – дослідна та контрольна. В контрольній групі препарати наносили традиційним шляхом на поверхню рани під пов’язку.
У собак дослідної групи препарати наносились під ранове покриття у вигляді вощеного паперу та фіксували аналогічною пов’язкою.
Періодичність нанесення препарату та спосіб застосування препаратів проводилось згідно настанови із застосування.
Порівняльна ефективність лікування оцінювалась шляхом співставлення результатів отриманих у дослідній та контрольній групі.
Застосування препаратів в дослідних групах тварин проводилось після попередньої первинної хірургічної обробки та санації ран або повільно протікаючих гнійних процесів, так як головним завданням досліджень було поставлено визначення впливу препаратів на раневий процес, незалежно від причин їх виникнення.
Таблиця 1. Розподіл хворих тварин за характером захворювання (n=15)
Види захворювань | Безпосереднє нанесення препаратів на рану (контрольна група) | Нанесення препаратів разом з бар’єром із вощеного паперу (дослідна група) |
Абсцес | 3 | 3 |
Флегмона | 2 | 2 |
Інфікована рана | 9 | 9 |
Трофічна посттравматична виразка | 1 | 1 |
Всього | 15 | 15 |
Пов’язки з маззю Левоміколь, як в контрольній групі, так і в групі з покриванням вощеним папером, ми застосовували щоденно. При сходженні набряку, зменшенні ексудації, зникненні некротизованих ділянок тканин і появі грануляцій пов’язку з маззю Левоміколь замінювали на 10% метилурацилову мазь та міняли їх через день. Лікування та його ефективність оцінювали за загально клінічними показниками та швидкості загоєння ран (ШЗР) за Л.Н. Поповою [1].
Результати та обговорення
Результати лікування ран оцінювалися за клінічною ефективністю місцевого застосування лікарських препаратів. В комплекс клінічної оцінки ефективності лікування входили наступні показники:
- термін очищення рани;
- час появи грануляції;
- час появи епітелізації;
- індекс Попової (ШЗР) у відсотковому вираженні.
В дослідній групі тварин мазь наносили на вощений папір тонким шаром та прикладали до рани без будь-яких труднощів. Пов’язки приймають форму рани та щільно притуляються до ранової поверхні. Мазь, нанесена на папір, покриває рану рівномірним тонким шаром. При значній ексудації ранової поверхні у паперовому бар’єрі, перед нанесенням мазі, були зроблені отвори 3-4 мм в діаметрі у шаховому порядку з інтервалом 1-2 см, що забезпечує належне дренування рани.
В контрольній групі тварин, мазь Левоміколь наносили безпосередньо на рану, при цьому препарат наносився не рівномірно особливо в ділянках вираженої ексудації. Рану з мазю закривали стерильними марлевими серветками з пов’язкою. Мазь разом з рановим ексудатом просочувала серветки, що свідчило про те що частину лікарського препарату відійшло на повязку.
В контрольній групі тварин очищення ран та поява першої грануляції спостерігалось на 5,4 день. В той самий час при використанні пов’язок з паперовим бар’єром і левоміколем рани очищувались та з’являлась перша грануляція на 4,9 день (t<0,05). Перші ознаки епітелізації у вигляді пояску по периферії рани виникали при нанесенні 10% метилурацилової мазі на 2,0 дні пізніше моменту фіксації очищення рани. При застосуванні пов’язок з вощеним папером з 10% метилурациловою маззю цей проміжок часу становив 1,8 дні (t<0,01).
Планіметрію рани для оцінки швидкості її загоєння проводили за допомогою нанесення контурів рани на міліметровий папір до початку лікування, а далі на 5, 7, 9, 11 та 15 днів залежності від об’єктивних та суб’єктивних факторів. Швидкість загоєння рани (ШЗР) або індекс Попової, виражений у відсотках, розраховували наступним чином:
ІП = (S - Sn) x 100/S x t
При цьому – S – величина площі рани при попередньому замірі, Sn – величина площі рани на даний момент, t – кількість днів між першим і наступним замірами.
Результати порівняльної оцінки ефективності місцевого лікування гнійних ран при вторинному їх загоєнні в дослідній та контрольній групах тварин наведені у таблиці 2.
Таблиця 2. Клінічна оцінка місцевого лікування гнійних ран собак (n=15).
Критерії оцінки | Безпосереднє нанесення препаратів на рану | Нанесення препаратів разом з бар’єром із вощеного паперу |
Загальна ШЗР у % | 6,8 ± 0,39 | 7,9 ± 0,27 |
ШЗР у ІІ-ІІІ фазах у % | 6,9 ± 0,23 | 8,8 ± 0,41 |
Термін очищення рани | 5,4 ± 0,12 днів | 4,9 ± 0,16 днів |
З урахуванням даних, отриманих під час вивчення клінічного матеріалу встановлено, що очищення рани та настання ІІ фази за всіма показниками , що характеризують раневих процес, при застосуванні пов’язок з бар’єром у вигляді вощеного паперу, наставали раніше, ніж у контрольній групі. Показник ШЗР у ІІ-ІІІ фазах при застосуванні бар’єру з вощеного паперу була більш інтенсивною, ніж при оцінці загоєння рани в цілому (p<0,01).
Висновки
При співставленні клінічних даних для оцінки порівняльної ефективності застосування мазей Левоміколь та 10% метилурацилової традиційним методом нанесення на поверхню рани та з допомогою покривного бар’єру із вощеного паперу відзначено, що процес загоєння ран при використанні бар’єру перебігає значно інтенсивніше. Перев’язки, через відсутність прилипання до поверхні рани стають менш травматичними до грануляційних тканин, менш болісними для тварини та більш зручними для ветеринарного лікаря. При цьому рубець, що формується, відзначається більшою еластичністю та естетичністю.
При використанні бар’єру забезпечується оптимальний процес загоєння ранової поверхні шляхом створення належних умов тепло-, волого- та газообміну, наближені до природного загоєння під струпом, штучно змодельованими вощеним папером. При відсутності прилипання покриття одночасно забезпечуються спочатку антимікробна дія та дегідратація, а пізніше і стимуляція репаративних процесів, при цьому, під час маніпуляцій, не пошкоджуючи грануляцію.
