АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ БАБЕЗІОЗУ СОБАК

МедиаСтатьиВетеринария

Доклад к III Международной научно-практической конференции «ЖИВОТНЫЕ-КОМПАНЬОНЫ В СОВРЕМЕННОМ ОБЩЕСТВЕ: ПРОБЛЕМЫ СОДЕРЖАНИЯ И ОБРАЩЕНИЕ»

Сорока Н.М., доктор ветеринарних наук, професор,

Січкар В.С., кандидат ветеринарних наук, доцент,

Національний університет біоресурсів і природокористування України

5350086@mail.ru

 

Бабезіоз – гостра або хронічна трансмісивна, природно-осе­ред­кова хвороба собак та інших м’ясоїдних тварин, що характеризується високою температурою, пригніченням, анемією, жовтяничністю слизових оболонок, розладом серцево-судинної, нервової систем та функцій органів травлення. Збудником є найпростіші – бабезії, що належать до типу Protozoa.

 Найпростіші – одноклітинні тваринні організми, вперше їх так назвав Гольдфрусс у 1818 році, а в 1841 році К. Сієболд заснував тип Protozoa. В цей час, виникали спустошливі епізоотії серед тварин, збудниками яких і були найпростіші. У 1888 році румунський лікар В. Бабеш вперше описав збудника бабезіозу (“кривавої сечі”). Через рік американські вчені Т. Сміт і Ф. Кільборн встановили причину й шляхи передачі так званої “техаської лихоманки” та ідентифікували збудника як Piroplasma bigeminum. У Росії піроплазмоз був описаний С.Н. Павлушковим у 1901 році та
С.І. Дра­чинським у 1903 році.

На початку ХХ ст. було вивчено й описано піроплазмоз (1903–1909). Тому засновником ветеринарної протозоології в Росії вважають професора
В.Л. Якимова, який створив у Санкт-Петербурзі науковий центр з вивчення протозоозів. Учені центру здійснили численні експедиції в Туркменістан, Азербайджан, на Північний Кавказ, Далекий Схід для вивчення піроплазмідозів.

Babesia (син. Piroplasma) canis, що виявляється в еритроцитах, має округлу, овальну, грушоподібну, амебоподібну форми. За розмірами цей збудник найбільший серед аналогічних паразитів інших видів тварин (до 7 мкм завдовжки). Характерною формою для B. canis є парногрушоподібна, за якої груші з’єднуються загостреними кінцями під гострим кутом і заповнюють майже весь еритроцит. В одному еритроциті буває від 1–2 до 8 і навіть до 16–32 збудників. Ураженість еритроцитів досягає 5–10 %.

B. gibsoni і B. vogeli за розмірами дрібніші, ніж B. сanis (не перевищують 1/8 діаметра еритроцита). Вони мають кільцеподібну або овальну форму. Ураженість еритроцитів може досягати 10 %.

Живляться паразитичні одноклітинні шляхом піно- й фагоцитозу. У багатьох одноклітинних ці два процеси можуть існувати одночасно. Їжа перетравлюється в ендоплазмі. Тут же розміщений і екскреторний апарат, за допомогою якого видаляються продукти обміну.

Дихання в одноклітинних може бути аеробним і анаеробним.

Розмноження відбувається безстатевим і статевим шляхами.

Слід відмітити, що розвиток бабезій відбувається в організмі тварин і кліщів-переносників. У членистоногих паразити розмножуються шляхом мерогонії, а в крові м’ясоїдних тварин – простим поділом або брунькуванням. Передача збудників від самок кліщів потомству відбувається трансоваріально.

Бабезіоз надзвичайно поширений на земній кулі. Для нього характерна сезонність. Тому лікарю ветеринарної медицини, працюючи з тваринами в різних природно-кліматичних зонах, слід чітко уявляти можливі шляхи зараження їх збудниками протозойних хвороб. Це потрібно для прогнозування, розробки заходів щодо профілактики та ліквідації хвороб у районі, регіоні.

Для виникнення бабезіозу потрібна наявність епізоотичного лан­цюга, який складається з трьох ланок: хвора тварина чи носій збудника – специфічний переносник – сприйнятлива тварина. Переносниками бабезій є членистоногі, причому вони можуть бути біологічними, в організмі яких паразити продовжують свій розвиток (іксодові кліщі) і механічними. Для бабезіозу характерна природна вогнищевість. Вона зумовлена специфічними природно-кліматичними особливостями місцевості та циркуляцією збудника в дикій природі, що часто є джерелом поширення інвазії серед домашніх собак. Крім того, для бабезій властива сувора специфічність до хазяїна.

Слід відмітити, що бабезіоз собак трапляється майже в усіх областях України. Так, інвазію реєструють у 18 із 24 областей України і в Автономній Республіці Крим. Вільними від даної інвазії залишаються території шести областей переважно південної та степової зони України. Це Вінницька, Кіровоградська, Миколаївська, Запорізька, Херсонська та Одеська області. Наведені дані підтверджують, що територія України є ензоотичним осередком щодо бабезіозу собак.

Хворіють тварини будь-якого віку, однак чутливіші до збудника цуценята, у яких хвороба має важкий перебіг. Безпородні тварини переносять хворобу порівняно легко. У зонах Полісся та Лісостепу України біологічними переносниками B. canis є кліщі Dermacentor pictus і D. marginatus. Тут хвороба спостерігається переважно навесні та восени, що пов’язано з масовим нападом імагінальних стадій іксодових кліщів на тварин. У м. Києві найвища ураженість собак одноклітинними організмами спостерігається у травні та вересні. Так, у Київській міській центральній клініці дрібних тварин з 2006 по 2012 роки проаналізовано біля 600 випадків цієї хвороби. У центрі ветеринарної медицини “Друг” (м. Київ) у 2012 році діагноз на бабезіоз був підтверджений у 163 собак. У Києво-Святошинській районній лікарні державної ветеринарної медицини у 2012 році було виявлено 126 собак, хворих на бабезіоз.

Також, відмічено, що з березня кількість хворих собак збільшувалася і досягала максимуму у квітні (35,8 %) і травні (25 %). У липні та серпні захворювання собак на бабезіоз не реєстрували. Наступне зростання інвазованості собак бабезіями у вересні (10 %), жовтні  (15,8 %)  та  листопаді  (7,5 %) пов’язано із досягненням температурного оптимуму для кліщів-переносників і розвитком їх наступної генерації  упродовж літа. Таким чином, піками захворювання тварин на бабезіоз були травень, коли хворобу виявляли майже у 40 % обстежених та вересень-жовтень – хворіло біля 13 % тварин, що пов’язано з біологічною активністю іксодових кліщів-переносників.

Отже, з 2006 по 2012 роки було проаналізовано і клінічно обстежено більше 1500 собак, у яких виявлено збудника хвороби.

У південних областях переносником бабезій є кліщ Rhipicephalus sanquineus і хворобу реєструють упродовж весняно-літнього періоду.

Важливим є імунітет – стан несприйнятливості організму тварин до дії патогенних одноклітинних організмів. Він забезпечується комплексом клітинних і гуморальних, специфічних і неспецифічних захисних реакцій, завдяки яким підтримується стабільність внутрішнього середовища організму.

Зажиттєву діагностику бабезіозу слід проводити комплексно на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак, патолого-анатомічних змін та результатів лабораторних досліджень.

Під час аналізу епізоотичної ситуації важливо з’ясувати ступінь благополуччя місцевості щодо захворювання, сезон року, умови утримання та годівлі тварин, вік, наявність на тваринах та на пасовищах членистоногих – біологічних і механічних переносників збудників та інші чинники.

Клінічні ознаки за гострого бабезіозу характерні, а за хронічного –  можуть викликати підозру на наявність того чи іншого захворювання. Так, лихоманка, анемія, іктеричність слизових оболонок, червоний колір сечі дає підстави підозрювати бабезіоз, однак при цьому слід виключити й інші захворювання, такі як лептоспіроз, отруєння препаратами, що спричинюють гемоліз еритроцитів, тощо.

Слід відмітити, що паразитичні одноклітинні нерідко чинять механічний вплив на органи й тканини хазяїна, продукти їх життєдіяльності спричинюють сенсибілізацію та інтоксикацію організму. Це призводить до зниження резистентності, виникнення запальних і дистрофічних процесів в органах і тканинах, порушення роботи серцево-судинної, дихальної та інших систем.

Так, у собак, хворих на бабезіоз, відмічали підвищення температури тіла (до 40,9±0,3 °С), прискорення частоти дихання (до 42,7±1,7 дих.рух./хв.) та частоти серцевих скорочень (до 132,5±5,6 уд./хв.) проти контролю
(38,3±0,2 °С, 18,3±1,2 дих.рух./хв., 103,4±3,9 дих.рух./хв. відповідно).

Кількість еритроцитів та вміст гемоглобіну у хворих собак були зниженими (4,1±0,2 Т/л та 100,8±8,6 г/л відповідно) порівняно з їх значеннями у контролі (6,5±0,4 Т/л та 147,3±6,9 г/л відповідно).

Відмічали збільшення кількості лейкоцитів у крові тварин дослідної групи в 1,8 раза порівняно з контролем, що обумовлено розвитком запального процесу. Також реєстрували достовірне збільшення кількості базофільних гранулоцитів у 7 раз порівняно з контролем. Кількість еозинофілів була достовірно вищою у 3 рази порівняно з контролем. Ймовірно, це пов’язано з їх захисною функцією. Кількість паличкоядерних нейтрофілів у крові собак, хворих на бабезіоз, була збільшена в 1,5 раза порівняно з контролем, що, на нашу думку, пов’язано із розвитком запального процесу в їх організмі.

Кількість сегментоядерних форм лейкоцитів у крові собак дослідної групи знаходилась у фізіологічних межах (46,2±6,4), але порівняно з контрольною групою цей показник (58,2±3,4) достовірно зменшувався на 11,8 %.

Кількість моноцитів у крові тварин дослідної групи (6,2±1,4) знаходилась у фізіологічних межах, але була дещо вищою, ніж у контрольній групі (5,7±1,0).

Достовірне прискорення  ШОЕ в крові хворих собак (у 2,8 раза) порівняно з контролем (2,3±0,3 мм/год) – характерне явище для стану їх організму за бабезіозу. Це підтверджує наявність запального процесу в організмі собак.

У сироватці крові собак дослідної групи відмічали зниження вмісту загального білка на 12,7 % порівняно з контролем, що свідчить про порушення білкового обміну в їх організмі. Концентрація глюкози в сироватці крові собак дослідної групи достовірно знижувалася на 26,7 % порівняно з контролем. Це може свідчити про розвиток гіпоглікемії та зниження енергетичного потенціалу клітин організму. Ймовірно, це явище зумовлено посиленими її витратами на підтримування енергетичних потреб власного організму. З іншого боку, очевидно, відбуваються розлади функціональної діяльності органів системи травлення, печінки та нирок.

Підвищення у сироватці крові рівня загального та прямого білірубіну у хворих тварин на 29,5 і 31,6 % відповідно може свідчити про порушення жовчоутворної та жовчовидільної функцій печінки.

Отже, в результаті розвитку в організмі собак запалення на проникнення у кров бабезій, більшість показників обміну речовин змінюється, що свідчить про розвиток функціональних і структурних змін в їх організмі.

Значну допомогу в установленні діагнозу надає патолого-анатомічний розтин, однак і його проводять з урахуванням епізоотологічних даних та клінічних ознак хвороби. Так, за бабезіозу трупи собак виснажені. Слизові та серозні оболон­ки їх анемічні й жовтяничні. Серце гіпертрофоване, на епі- та ендокарді спостерігають крововиливи. Селезінка збільшена, темно-вишневого кольору, пульпа її розм’якшена. Печінка збільшена, світло-вишневого кольору. Жовчний міхур переповнений густою жовчю. Нирки збільшені, гіперемійовані, тем­но-вишневого кольору, капсула легко знімається. Сечовий міхур заповнений сечею червоного кольору, на його слизовій оболонці – крапчасті крововиливи. Бронхіальні й мезентеріальні лімфовузли збільшені, соковиті на розрізі, гіперемійовані.

Однак, вирішальне значення в підтвердженні діагнозу має виявлення бабезій лабораторними методами. Мікроскопічна діагностика найефективніша за гострого та підгострого перебігів хвороби до застосування хіміопрепаратів. Матеріалом для дослідження є периферійна кров. Для приготування мазків крові слід використовувати чисті, знежирені, без подряпин предметні стекла. Мазок крові готують з першої краплі, взятої після проколювання шкіри кінчика вуха чи подушечки лапи. Отримані мазки висушують, фіксують і забарвлюють переважно за методом Романовського-Гімза.

Останнім часом для діагностики протозойних хвороб широко використовують серологічну діагностику. Вона є досить ефективною і достовірною, особливо в разі безсимптомного перебігу хвороби чи паразитоносійства. Суть її полягає у виявленні в сироватці крові хворих тварин антитіл, які зв’язуються зі специфічним антигеном. З цією метою виявилися придатними сучасні реакція імунофлуоресценції (РІФ) та ферментний імуносорбентний метод (ELISA).

Для лікування тварин, хворих на бабезіоз, використовують специфічні хіміопрепарати, які згубно діють на збудника. Найбільш ефективними є диміназен ацетурат, імідокарб та  інші. В той же час, окремі хіміопрепарати є токсичними для тварин, тому потрібно чітко дотримуватись доз, зазначених у настановах.

Застосування специфічних препаратів здебільшого забезпечує повну загибель збудників в організмі хворих тварин та є серед них лікарські речовини, які не знищують збудників, а лише гальмують їх розвиток.

Масова загибель паразитів унаслідок застосування специфічних препаратів може ще більше ускладнити розвиток патологічних процесів. Тому при лікуванні протозоозів поряд зі специфічними засобами важливо застосовувати патогенетичну та симптоматичну терапію. При бабезіозах розвиваються анемія, гіпоксія органів, запальні й дистрофічні процеси в печінці, підшлунковій залозі, нирках, серцево-судинна та дихальна недостатність. Тому патогенетична терапія має бути спрямована на поліпшення тканинного дихання, застосування препаратів, що посилюють еритропоез, призначення гепатопротекторів, інгібіторів протеолітичних ферментів. Із симптоматичних використовують серцеві, в разі потреби –послаблювальні засоби.

Для профілактики бабезіозу важливо потурбуватись про підвищення природної резистентності організму тварин. Для цього слід забезпечити відповідні зоогігієнічні умови їх утримання і збалансовану годівлю.

Для запобігання виникнення бабезіозу тварин захищають від нападу на них кліщів. З цією метою в неблагополучних місцевостях тварин не вигулюють. Членистоногих знищують періодичним обприскуванням шерсті собак розчинами чи емульсіями акарицидів. Застосовують репеленти.

Систематично проводять дезінвазію приміщень та вольєрів, використовуючи найефективніші препарати.

Застосовують специфічну хіміопрофілактику бабезіозу. Так, у разі виникнення серед тварин перших випадків бабезіозу іншим у профілактичній дозі вводять препарати на основі диміназен ацетурату.

 

Висновки

  1. Збудником бабезіозу собак на території м. Києва є Babesia canis. Епізоотична ситуація з бабезіозу з кожним роком погіршується. Відмічається різке збільшення кількості хворих собак. До хвороби найбільш сприйнятливі високопородні собаки у віці від 1 до 5 років.
  2. Екстенсивність та інтенсивність бабезіозної інвазії зростає в теплу пору року. Найбільш висока (40 %) екстенсивність інвазії виявлена у травні та вересні-жовтні  (13 %), що пов’язано з біологічною активністю іксодових кліщів. В зимові місяці реєструються поодинокі випадки захворювання собак на бабезіоз.
  3. Перебіг бабезіозу у собак характеризується трьома формами: гострою, хронічною та атиповою. Клінічними проявами гострого перебігу  бабезіозу були лихоманка постійного типу, анемічність та жовтяничність слизових оболонок і шкіри, прискорення частоти пульсу та дихання, загальне пригнічення, анорексія, блювота, гемоглобінурія, нервові розлади.
  4. У крові собак відмічена різко виражена еритропенія, лейкоцитоз, зсув нейтрофільного ядра вліво, моноцитоз та підвищенням активності АсАТ і АлАТ. Характер прояву вказаних змін залежить від стадії перебігу хвороби.
  5. Основним методом діагностики бабезіозу є мікроскопія мазків крові, фарбованих за Романовським-Гімза.
  6. Для лікування хворих на бабезіоз собак слід застосовувати азидин-вет
    (ДР – диміназен ацетурат) у дозі 1,75 мг/кг маси тіла у 3,5 %-вому водному розчині дворазово з добовим інтервалом. Екстенсефективність його 100  % без будь-яких ускладнень.

 

Список використаної літератури

  1. Дубова О. А. Епізоотичні особливості бабезіозу собак у м. Житомирі за період 2007–2009 pp. / О. А. Дубова //  Науковий вісник НУБіП. – 2010. – Вип. 151. – С. 67–73.
  2. Курман А. Ф. Епізоотологічний моніторинг бабезіозу собак у м. Полтава / А. Ф. Курман, Ю. О. Мокрий, П. Ю. Грубіч, Л. В. Лепта // Вісник Полтавської державної академії. – Полтава, 2011. – № 6. – С. 112–113.

3.  Прус М. П. Бабезіоз собак / М. П. Прус, М. К.  Потоцький // Ветеринарна медицина України. – 2003. – № 9. –  С. 24–26.

4. Прус М. П. Клінічний прояв та деякі питання патогенезу бабезіозу собак / М. П. Прус // Наук. вісник НАУ. – К., 2001. – Вип. 42. – С. 193–198.

  1. Потоцький М. К. Бабезіози / М. К. Потоцький, М. П. Прус // Ветеринарна медицина України. –  № 10. – 2004. – С. 24–26.

 

 Адрес:

61031, г. Харьков,

пр-т Гагарина, 358

 Телефон:

(057) 775-33-10

(057) 751-73-30

 Часы работы:

Пн - Пт с 9:00 до 18:00

Сб - Вс с 9:00 до 17:00

 E-mail:

pochta@animals.kharkov.ua

 Центр обращения с животными в facebook  Центр обращения с животными в twitter  Центр обращения с животными в Youtube  Центр обращения с животными в Googl+  Центр обращения с животными в Linkedin