Предотвращение заражения дипилидиозом человека – залог противодействия развития сопутствующих заболеваний. Лаптий Е.П.

Предотвращение заражения дипилидиозом человека
СтатьиВетеринария

Автор: ЛАПТІЙ О.П.,  головний лікар КП «Центр поводження з тваринами»  м Харків, аспірант кафедри паразитології Харківської державної зооветеринарної академії E.mail: laptiy_lp@i.uа

Ветеринарна гельмінтологія являє собою прикладну науку, яка вивчає гельмінтів і хвороби сільськогосподарських, промислових, дрібних, декоративних тварин, що причиняють паразитичні черви. Основним завданням ветеринарної гельмінтології є пошук найефективніших засобів боротьби з гельмінтозами тварин і не допущення зараження гельмінтозами людини від тварин.

Ветеринарна ентомологія – вивчає комах, які є постійними та тимчасовими паразитами тварин, у деяких випадках й людини, викликають групу хвороб - ентомозів тварин, та являються переносниками збудників багатьох заразних хвороб.

Гельмінтози та ентомози собак та котів є однією з найбільш гострих проблем практичної ветеринарної та гуманної медицини.

Від лікаря ветеринарної медицини значною мірою залежить охорона здоров’я населення. Насамперед, це інвазійні хвороби, спільні для тварин і людей.

У сучасний період неконтрольовано зростає у великих містах та селищах України популяція безпритульних м’ясоїдних тварин (собак та котів).

Безпритульні собаки та коти є джерелом збудників різноманітних гельмінтозів, у тому числі – дипілідіозу. В свою чергу, проміжними хазяями збуднику дипілідіозу є комахи – блохи, рідше волосоїди. Регулювання чисельності цих комах також є надзвичайно актуальна проблема, як проміжних хазяїв дипілідіозу, так й поширеному ентомозу – блошиного дерматиту.

Дипілідіоз собак та котів – хронічний або гострий, кишковий імагінальний цестодоз м`ясоїдних, збудником якого є огірковий ціп`як - Dipilidium caninum, (Dipylidium caninum (Linnee, 1758), що локалізується в тонкому кишечнику м’ясоїдних тварин. Цей гельмінтоз надзвичайно поширений серед собак і котів. Інтенсивне ураження тварин дипілідіями призводить до розвитку тяжких клінічних ознак, а в деяких випадках і загибелі тварини. Гельмінти викликають значну патологію у хворих тварин. Цей гельмінтоз є загрозою для здоров’я людини, тому що відноситься до групи гельмінтозооантропонозів.

Вперше Dipilidium caninum був описаний Лінстовом у 1758 році.

Практика боротьби з гельмінтозами, у тому числі з дипілідіозом, постійно потребує проведення епізоотичного моніторингу, вивчення патогенезу та прояву клінічних ознак, удосконалення методів діагностики, оптимізації лікувально-профілактичних заходів.

Сифонаптерози – ентомози, які спричинюються паразитуванням на шкірі бліх, комах ряду Siphonaptera і характеризуються свербежем, дерматитами, облисінням та схудненням тварин. На собаках паразитують блохи Ctenocephalides canis, на котах – C. felis.

Блохи поширені всюди. Найбільшої шкоди вони завдають собакам та котам. Паразити легко перескакують з дорослих тварин на цуценят та людей. Вони можуть бути механічними й біологічними переносниками багатьох збудників хвороб, собача і котяча блохи є проміжними хазяями цестоди Dipylidium caninum. Проміжні хазяї дипідідіозу блохи також спричинюють захворювання на сифонаптероз.

Збудник дипілідіозу Dipylidium caninum, або «огірковий ціп’як». Гельмінт, що має білий з жовтуватим або сіруватим відтінком колір тіла. Має головку (сколекс) та сегментироване тіло (стробіла). Тіло може мати довжину до 10-15 до 70 см, ширина зрілих члеників - 3-5 мм.

Зрілі членики (довжина – 6-7 мм, ширина 3-5 мм) мають форму огіркового насіння, нерідко забарвлені за життя у рожевий колір. У кожній яйцевій капсулі по декілька яєць (8-15-21). Яйця круглі, досягають 0,034 – 0,04 мм у діаметрі; діаметр онкосфери 0,025 – 0,036 мм, довжина зародкових крючечків 0,011 – 0,014 мм, яйцеві капсули овальної форми.

Рис. 1. Стробіла Dipylidium caninum у кишечнику загиблої собаки

Рис. 2. Кокони Dipylidium caninum у зрілому членику

Цикл розвитку дипілідій проходить за участю двох хазяїв. Дефінітивними хазяями є домашні та хижі м’ясоїдні (собаки, коти, вовки, лиси та ін.). Людина може бути факультативним хазяїном, у якому паразит здатний досягти статевої зрілості, внаслідок випадкового заковтування інфікованих бліх та вошей, що паразитують на тілі собак та котів при тісному спілкуванні з домашніми тваринами. Проміжні хазяї – блохи: собача і кошача (Ctenocephalus canis, С. felis), людська блоха (Pulex irritans) та собачій волосоїд (Trichodectes canis). В організмі проміжних хазяїв формується інвазійна личинка гельмінта - цистицеркоїд. Стосовно експериментальним даним, цикл розвитку дипілідій проходить наступним чином: кокони зрілих члеників або яйця паразита (з онкосферами) заковтуються личинками бліх або волосоїдів. У їхньому шлунку й кишках, онкосфери виходять з яєць, оселяються спочатку у порожнині тіла личинки, по мірі перетворення личинки у дорослу комаху; у порожнині тіла останнього проходить розвиток зародку та формується цистицеркоїд. В організмі однієї блохи може паразитувати до 50 цистицеркоїдів. Їх розвиток триває біля 50 діб. При заковтуванні блохи дефінітивним хазяїном (м’ясоїдними або людиною) цистицеркоїд перетворюється у статевозрілого гельмінта. Статевозрілими цестоди стають через три тижні. Тривалість їх життя – кілька місяців.

Дипілідіоз м’ясоїдних, це досить поширений гельмінтоз собак і котів, зареєстрований у всьому світі, а також в Україні. Джерелом інвазії є хворі тварини, в епізоотичному ланцюгу також значна роль належить проміжним хазяям. Безпосередньо, це насамперед блохам.

У Харківській області з 1993 – 1995 роки досліджено 409 проб від собак та 98 проб фекалій від кішок. Зараженість гельмінтами – 39,9 % собак та 50,3% кішок. Дипілідіоз реєструвався у 25 безпритульних собак – 51,4%; коти були інвазовані – 31,9%. На території м. Харкова та області у 2009 році проводилось дослідження проб фекалій 65 собак, 39 з яких (60%) були заражені гельмінтами. Встановлено присутність 4 видів гельмінтів: унцинарії+дипілідії – 2,6% заражень; унцинарії + токсокари + дипілідії – 7,7%; токсокари + дипілідії – 2,6%.

В умовах України максимальна екстенсивність інвазії спостерігається в період травень-серпень, що зумовлене розповсюдженням великої кількості бліх, як проміжного хазяїна. Дипілідіоз можна знаходити у тварин протягом всього року. Клінічно інвазія, як правило, проявляється влітку.

За нашими даними сезонність не розповсюджується на зараження сифонаптерозом котів, через те що тварини утримуються, на відміну від собак, у теплих приміщеннях протягом року.

Стосовно дипілідіозу вікова особливість зараження притаманна тваринам більш старшого віку. Та відходження члеників спостерігається у більш дорослих тварин.

Безпосередньо зараження блохами не відображене стосовно віку тварин. Як собаки, так і коти незалежно від віку мають практично однаковий ступінь зараженості сифонаптерозу собак та котів.

Отже, ці дані свідчать про широке поширення інвазій – дипілідіозу, про те, що діагностика, лікування і профілактика є досить актуальною проблемою в Україні.

Проміжні хазяї дипілідіозу – блохи, за масового нападу на тварин, спричиняють захворювання на сифонаптероз. Блохи поширені всюди. Найбільшої шкоди вони завдають собакам та котам, нападають й на людей. Значна кількість бліх спостерігається влітку та восени. Собаки, коти, хутрові звірі заражуються при контакті з хворими. Паразити легко перескакують з дорослих тварин на цуценят та людей. Вони можуть бути механічними й біологічними переносниками багатьох збудників хвороб.

Клінічна картина залежить від інтенсивності інвазії. У разі слабкої інвазії хвороба має безсимптомний перебіг.

При сильному ступені інтенсивності інвазії спостерігається погіршення апетиту, пригнічення, кахексія, гіперемія кон’юнктиви, яка у подальшому стає анемічною з цианотичним відтінком, частково відмічається істеричність кон’юнктиви. Неприємний запах з ротової порожнини, пронос з домішками слизу та фрагментами стробил дипілідій. За результатами власних досліджень (Ю.О. Приходько, О.П. Лаптій, 2014 р.) встановлено, що за дипілідіозної інвазії також спостерігається блювота змішана зі слиною, а при повторній блювоті з жовчю. Акт блювання супроводжувався анемією слизових оболонок, зниженням рухової активності тварини, загальною слабкістю, частим серцебиттям. Перед блювотою спостерігалася нудота, гіперсалівація, глибоке тахипное, неспокійний стан. Слизова оболонка ротової порожнини була вкрита в’язким, тягучим слизом, на язику сірий або білий наліт. Відмічався спотворений апетит (поїдання підстилки у вигляді сіна або соломи); анемічність слизових оболонок ротової порожнини, в деяких випадках іктеричність, яка була більш виражена на склері. При пальпації шлунку та кишечнику через черевну стінку виникала больова реакція, сама стінка була напружена, здута, іноді відмічали судоми. Спостерігалися ознаки блошиного дерматиту в ділянці живота, вздовж попереку, в ділянці кореня хвоста, локальні алопеції та свербіж шкіри. Тварини, хворі на дипілідіоз, відмовляються від корму в результаті неспокою, свербіжу, спричиненого блохами, а також при болі у животі через підвищену моторику кишечнику, спричинену рухами гельмінтів.Внаслідок частої блювоти у тварин розвивалася дегідратація. Зовнішньою ознакою цього було зниження тургору шкіри. В перервах між приступами блювоти наставало деяке покращення стану, але тварини зберігали характерну позу – вигинали спину, підтягували живіт та задні кінцівки.

Основними симптомами дипілідіозу у людини є: слиновиділення; печія, нудота, блювота; біль в ділянці черева; пронос; запаморочення; підвищення температури до 37,5 С; анемія, як наслідок порушення всмоктування їжі в тонкому кишечнику; загальна слабкість, підвищена втомлюваність без видимих причин; блідість шкіри; свербіж в ділянці ануса і прямої кишки. 

Своєчасна і точна діагностика гельмінтозів неможлива без лабораторних досліджень. Прояви будь-якого гельмінтозу відображуються, в першу чергу, на обмінних процесах в організмі і на стані гомеостазу. Це важливий факт в доклінічній діагностиці захворювань, оскільки більше 60% інформації про пацієнта дають показники крові. Результати, гематологічного та біохімічного аналізу, можуть підказати напрямок подальшого пошуку і вибір тактики лікування.

Клінічний аналіз крові дозволяє лікарю з'ясувати причини деяких симптомів і включає в себе визначення таких основних параметрів як: кількість еритроцитів, рівень гемоглобіну, гематокриту, загальна кількість лейкоцитів і лейкоцитарної формули, кількості тромбоцитів. Ймовірними показниками инвазування тварин гельмінтами є лейкоцитоз, еозинофілія, ШОЕ та інші показники. Наприклад, збудник опісторхозу здатний викликати еозинофільну лейкомоїдну реакцію. При дифілоботриозі відзначається нормохромна анемія, в мазках крові знаходять тільця Жоллі, кільця Кебота і т. д.

Біохімічний аналіз крові дозволяє оцінити рівень функціонування внутрішніх органів (печінки, нирок, підшлункової залози та ін.), Отримати інформацію про метаболізм (обмін ліпідів, білків, вуглеводів), з'ясувати потребу організму в мікроелементах

За результатами клінічного дослідження крові собак і котів були виявлені такі зміни: підвищення показників кількості еритроцитів, гемоглобіну, гематокриту, лейкоцитів, лімфоцитів, гранулоцитів.

Біохімічні показники характеризувалися підвищенням рівня лактатдегідрогенази (ЛДГ), аланінамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотрансферази (АСТ), лужної фосфатази (ЛФ), загального білка, холестерину, натрію.

За гострого прояву клінічних ознак та відсутності вчасного лікуванні може бути падіж тварин за спонтанною інвазією. За дипілідіозної інвазії трупи виснажені, анемія слизових оболонок, іктеричність шкіри. Характерною ознакою є запалення кишечнику. Гостре серозне запалення кишечнику характеризується здуттям, гіперемією та інфільтрацією слизової оболонки (поверхневе запалення), підслизового шару та інших шарів стінки (глибоке запалення), серозним ексудатом, появою вогнищ крововиливів. Гостре катаральне запалення зустрічається найбільш часто і проявляється поряд з вищевказаними ознаками яскраво вираженою слизовою дистрофією епітелію з гіперсекрецією слизу, яка примішуючись до серозного ексудату вкриває слизову оболонку у вигляді сіро – біловатих мутних нашарувань та пластівців.

Власними дослідженнями, у результаті гістоморфологічного дослідження кишечнику тварин, спонтанно заражених Dipilidium caninum, встановлено ознаки, характерні для гострого катарального ентериту. Відзначали різко виражену гіперемію, випотівання серозної рідини та еміграцію лейкоцитів із супутньою десквамацією епітелію.

Відзначали серозний набряк товщі слизової оболонки, а також ворсинок, діапедезні крововиливи, особливо в апікальній частині.

Відбувалась слизова дистрофія та злущування епітелію. За мікроскопічного дослідження підслизової встановлено серозно-клітинна інфільтрація.

Зазначені зміни сприяли потовщенню, деформації кишкових ворсинок, особливо на верхівках. Епітеліальний покрив був не суцільним, частково відсутнім, у результаті чого межі окремих ворсинок не чіткі. У сполучнотканинній основі ворсинок, а також у товщі слизової судини розширені, з вмістом підвищеної кількості клітин: лейкоцитів, гістіоцитів та клітин лімфоїдного ряду.

Ексудат містив злущені клітини покривного епітелію, серозну рідину із домішками слизу, незначну кількість поліморфоядерних лейкоцитів та лімфоцитів, поодинокі еритроцити.

Епітеліальний покрив знаходився у стані слизової дистрофії, на що вказує збільшена кількість келихоподібних клітин. У глибині крипт епітелій збережений, без патологічних змін або ж з ознаками слабо вираженої дистрофії.

Блохи не тільки проміжні хазяї дипілідій. Слина бліх для тварин і людей токсична і спричинює алергічний дерматит, тому укуси болючі, зумовлюють свербіж. Змінення на шкірі залежать від інтенсивності комах, строку патологічного процесу. Тварини розчухують сверблячі ділянки, внаслідок чого з¢являються виразки, рани, випадає шерсть. Частково тварини гризуть спину, черево, боки, корінь хвоста. Тварини виснажені, поширюють неприємний запах. У тварин реєструють анемію, схудненням, нерідко гибель. При цьому виникає ентомоз – сифонаптероз (блошиний дерматит).

Діагноз на дипілідіоз ставиться на підставі комплексних досліджень з урахуванням: епізоотологічних даних, клінічних ознак, копроскопічних досліджень калу, ПЛР калу, клінічних та біохімічних змін показників крові.

Зажиттєвий діагноз встановлюють на підставі виявлення у фекаліях гельмінтів або їх члеників, що нагадують насіння огірка, за методом послідовного промивання. Для знаходження коконів, фекалії досліджують за методом Фюллеборна. Точний діагноз встановлюють при розтині трупів. Звертають увагу на патологоанатомічні зміни та наявність у тонкому кишечнику збуднику захворювання.

Одним з методів прижиттєвої діагностики до досягнення гельмінту статевої стадії зрілості та виділення члеників може бути ідентифікація збудника шляхом ПЛР. ПЛР – це метод прямого визначення збудника, який можна порівняти з методом індикації збудника або його безпосереднього ізолювання. ПЛР дає велику можливість для діагностики захворювань тварин. А також в свою чергу знайшла своє використання у вивченні паразитарних захворювань, у тому числі дипілідіозу м’ясоїдних.

Нами впроваджений метод прижиттєвої діагностики дипілідіозу за допомогою ПЛР (Патент на корисну модель «Спосіб ідентифікації Dipylidium caninum у популяції собак за допомогою полімеразної ланцюгової реакції» / Приходько Ю. О. Лаптій О. П., Пономаренко В. Я., Приходько О. Ю.,     Кульшин В. Є 103721 Україна, МПК. А61К 31/4148. u 2015 06553; № u 2015 14009; Заявл. 1. 06.15. Опубл. 25.12.2015, Бюл. 24.)

Лікування тварин необхідно проводити при наявності клінічних ознак захворювання і тільки при підтверджені діагнозу лабораторними дослідженнями. У випадку ускладнень, обумовлених вторинною інфекцією необхідно проводити симптоматичне лікування проти вторинного захворювання і тільки після цього тварину дегельмінтизують. Преімагінальні обробки слід виконувати з урахування біологічного розвитку паразита (у той час, як він не досяг статевої зрілості). Протипаразитарні препарати задаються з кормом або парентерально. При останньому необхідно дотримуватися правил асептики та антисептики. Препарати призначаються у рекомендованих дозах згідно з настановою на кілограм маси тіла тварини.

За дипілідіозу тварин, лікування повинно бути одночасним, тому що не можна знешкодити дорослих цестод при зберіганні резервуара інвазії в ектопаразитах тварин. Тому призначаючи такі антигельмінтні препарати слід разом використовувати інсектоакарициди, оброблювати підстилку і місця відпочинку тварин, з метою знешкодження незрілих стадій бліх, які у декілька разів більш чисельні, ніж дорослі паразити собак та котів.

Кишкові паразити широко розповсюджені у домашніх м’ясоїдних тварин (собак, котів). Через тісний контакт людини з тваринами кишкові паразити заражають і людей, а безпосередньо дітей. Ця проблема постійно спонукає фармацевтичну промисловість до розробки нових, більш ефективних антгельмінтиків широкого спектру дії.

Серед сучасних препаратів широкої популярності набули: Дронтал плюс, Діронет, Енвайр, Каніквантель, Каніверм, Празицид, Празител, Прател, Фенасал, Адвокат, Адвантейдж, Адвантікс, Барс, Бар’єр ультра, Золотий захист, Профендер, Сентрі, Стронхолд, Фіпріст, Фронтлайн, Хартц. Дія цих препаратів спрямована проти дипілідіозу та сифонаптерозу.

Профілактика дипілідіозу тісно пов’язана з ветеринарно – санітарними умовами утримання тварин у розплідниках, заповідниках та домашніх умовах. Слід частіше змінювати підстилку. Домики та клітки тварин необхідно підвергати дезінфекції 0,5% емульсією карбофоса, 1%- ним водним розчином хлорофосу. Ефективні аерозолі “Ардекс”, “Перол”. Ці препарати використовують також для знешкодження бліх на тваринах обприскуючи волосяний покрив. Гарний результат для знешкодження бліх дає використання неостомазана – 1: 200.

Для профілактики гельмінтозів у тварин і людей необхідно дотримуватись санітарно – гігієнічних правил, особливо правил особистої гігієни. Для запобігання гельмінтозних захворювань не можна згодовувати собакам і котам сиру рибу, сирі нутрощі тварин. Кожна людина після спілкування з тваринами повинна вимити руки з милом. Собак і котів треба вивільняти від бліх і волосоїдів за допомогою відповідно призначеними препаратами. Проміжні хазяї (блохи, вощи) відіграють важливу роль у поширенні гельмінтів. Яйця і личинки гельмінтів у навколишньому середовищі досить стійкі та становлять дійсну загрозу перезараження через предмети догляду, одяг, тощо.

Дієвим засобом боротьби з гельмінтозами м’ясоїдних тварин є роз’яснювальна робота із власниками і попередження про небезпеку зараження собак і котів, що становить загрозу для людини. Основним засобом є регулярні їх дегельмінтизації, а також відлов бродячих тварин – носіїв інвазії. Інвазованим тваринам призначають антигельмінтні препарати, що забезпечують надійний лікувальний ефект, запобігають захворюванням і поширенню інвазійних елементів у навколишньому середовищі. Для лікування застосовують препарати, які відповідають настановам і занесені в список, сертифікованих для використання у ветеринарній медицині.

Основою успіху фахівця ветеринарної медицини за лікування хворих собак і котів є володіння питанням патофізіології даного захворювання і оцінка інвазії, не як окремо взятої патології, а як складного симптомокомплексу, пов’язаного пошкодженням гельмінтами. 

Список використаної літератури.

  1. Архипов И. А. Гельминтозы собак и кошек в крупных мегаполисах России / Архипов И. А., Авданина Д. А., Лихотина С. В. // Ветеринария – 2006. - № 3. – С.33-38.
  2. Будковской A. B. Паразитарные заболевания собак при разных типах содержания и назначения и усовершенствование терапии гельминтозов / A. B. Будковской : реф. дис. .канд. вет. наук. Москва. - 2005. -19 с.
  3. Дубина И. Н. Дифференциальная диагностика гельминтозов у собак / И. Н. Дубина // Ветеринар. – 2003. -№5. – С.22-24.
  4. Зрячкин, Н. И. Гельминтозы (патогенез, клиника, диагностика, лечение, диспансеризация и профилактика) / Н. И. Зрячкин // Учебно-методическое пособие,  Саратов: СГМУ, 2006. - 26 с.
  5. Лаптій О. П. Обстеження безпритульних собак та котів Харківського регіону на гельмінтози / О. П. Лаптій, Ю. О. Приходько // Проблеми зооінженерії та ветеринарної медицини: Зб. наук. праць. − Харків, 2013. – Вип. 27, Ч. 2. – Ветеринарні науки. − С. 278-282.
  6. Лаптій О. П. Гістоморфологічні зміни в кишечнику собак за дипілідіозу / Лаптій О. П., Приходько Ю. О., Пономар С. І. // Ветеринарнарна медицина України. Київ «Ветінформ», 2014 -№ 8. – С. 20-22.
  7. Лаптій О. П. Особливості клінічного прояву й патолого-анатомічні змін за дипілілідозу собак і у котів / О. П. Лаптій, Ю. О. Приходько // Ветеринарнарна медицина України. Київ «Ветінформ», 2014 -№ 6. – С. 19-22.
  8. Павленко С. В. Гельмінтози собак міських популяцій: поширення, терапевтична та імунологічна оцінка комплексної терапії : автореф. дис… канд. вет. наук: 16.00.11 – Харків, 2004. – 20 с.
  9. Пономаренко В. Я. Паразитози безпритульних собак – небезпека для здоров’я людини /Пономаренко В. Я., Федорова О. В., Булавіна В. С. // Ветеринарна медицина України. – Київ, 2009. - № 12. - С. 14-17.

 Адрес:

61031 Харьков,

пр-т Гагарина, 358

 Часы работы:

Пн - Пт с 9:00 до 17:30

Ветклиника - круглосуточно